Мета і форми державного регулювання фінансового ринку

Реальна ринкова економіка характеризується економічно свободою, мобільністю ресурсів, вільним доступом до інформації і конкуренції. Однак у ринкових відносинах, у тому числі і ринку фінансів, завжди є сфери, де механізм вільної конкуренції не спрацьовує, і виникає необхідність державного регулювання цих відносин. Це стосується, перш за все, регулювання грошові відносин, організації обігу грошей, цінних паперів. Об'єктивна безумовна необхідність втручання держави в зовнішні процес - валютний оборот, міжнародні операції з цінними паперами.

Ринкова економіка вимагає постійно здійснюваної державної антимонопольної і антиінфляційної політики. До основних напрямів економічної діяльності, регулюючої функції держави відноситься також розробка, прийняття та організація виконання фінансового, господарського та банківського законодавства.

З урахуванням загальносвітових принципів і стандартів ринок цінних паперів повинен забезпечувати ефективний механізм обігу цінних паперів, належні умови для інвестицій і сприяти економічному розвитку. Функціонування фондового ринку неможливий без таких учасників, як інвестори - фізичні та юридичні особи, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх в цінні папери для отримання певного доходу.

Вільні кошти залучають також шахраїв, які для оволодіння ними використовують давно відомі схеми і нові можливості, які надає фондовий ринок. Під шахрайством на фондовому ринку розуміють заволодіння чужим майном (придбання прав власності на майно) або нанесення матеріального збитку учаснику фондового ринку обманом або зловживанням довірою.

Відомі схеми фінансових махінацій, які використовуються в нових умовах при створенні і розвитку фондового ринку. Це, зокрема, залучення (вимагання) грошей громадян та інвесторів введенням в оману на підставі запевнення про швидке збагачення. Прикладами таких шахрайських дій можуть бути:

• класична схема «фінансової піраміди» - отримання прибутку за рахунок коштів нових клієнтів. Подібні операції часто маскуються під «перспективні» інвестиційні пропозиції;

• схема надійного вкладення капіталу - інвестиційні пропозиції з низьким рівнем ризику та високим рівнем доходу. Як правило, це пропозиції неіснуючих, але дуже популярних (іноді екзотичних) проектів: вкладення у високоліквідні цінні папери банків, телекомунікаційних компаній, вкладення в родовища дорогоцінних металів, кокосові плантації і т.д. У подібних рекламах ступінь ризику навмисно спотворюється за рахунок порівняння з чимось надійним, наприклад з банківським депозитом. Якщо пропонується вкладення в цінні папери, то вони, як правило, не існують (незареєстровані відповідним органом);

• нав'язування інформації - отримання прибутку за рахунок продажу цінних паперів, попит на які був сформований за рахунок розповсюдження неправдивої інформації. У подібних схемах інвесторам пропонується терміново купити акції, курсова вартість яких найближчим часом буде зростати. Така схема використовується з маловідомими цінними паперами, які можуть бути і зареєстровані в установленому порядку.

Характерними для суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують вище наведені схеми, є: розрахунок на те, що можна виплачувати прибуток або дивіденди за рахунок сум, отриманих від нових інвесторів, відсутність емітента або продукції або відсутність реальних послуг, які приносять прибуток, обіцянки (гарантії) вигідно і швидко повернути вкладені суми.

Виявлення та припинення діяльності таких суб'єктів підприємницької діяльності можливе за результатами здійснення контрольних та наглядових функцій контролюючими органами. Зокрема, на етапі створення (реєстрації) суб'єкта підприємницької діяльності необхідно звертати увагу на можливість ідентифікації осіб засновників, забезпечення початкового капіталу, підтвердження його внесення, відповідну реєстрацію емісії цінних паперів.

На етапі діяльності важливим елементом є аналіз рекламної кампанії підприємства, здійснення інформування громадськості про фінансово-господарську діяльність, дослідження джерел отримання прибутку, наявність ліцензій і відповідність предмету і мети діяльності підприємства, можливість надання інформації з посиланням на надійні джерела по об'єктах інвестування. На етапі реорганізації або ліквідації підприємства аналізу підлягають причини припинення діяльності, дотримання вимог законодавства про інформування учасників і громадськості, здійснення розрахунків, наявність заявлених.

Правове регулювання фінансового ринку України полягає в упорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу фінансових ресурсів.

Державно-правове регулювання фінансового ринку в Україні здійснюється сукупністю державних органів, які складають систему державних органів регулювання у цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ. В сучасну систему органів державно-правового регулювання фінансового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України, органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того важливу роль в цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді Україні, наприклад, Національний банк України, і т.д., а також місцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державі адміністрації (в їх компетенцію належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і орган судової влади, в тому числі господарські суди.

Практично жоден з названих органів системи державної правового регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на фінансовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, та наказами Міністерства фінансів України; надання дозволів на здійснення посередницької діяльності комерційними банкам регулюється спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів України; валютне регулювання цінних паперів здійснюється згідно актам Кабінету Міністрів України і Національного банку України; відносини переміщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільним документом Національного банку України та Державного митного комітету України; відносини перетворення державних підприємств в акціонерні товариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента України, нормативними актами Фонду державного майна і т.п.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосування принципу субординації та примусу. У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями цінних паперів. Деякі з функцій, які зазвичай виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України.

Слід враховувати, що сучасний вітчизняний ринок стурбований станом справ у фінансовому секторі. Зараз мова йде про формування нових підходів до регулювання даного сегмента економіки.

На цю проблему треба дивитися з точки зору вітчизняних особливостей, адже в Україну вже склалася певна система функціонування ринку, є державні органи по його регулюванню. Однак прийняття парламентом Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про бажання його розробників трансформувати існуючу модель. Враховуючи зазначене та був підготовлений початковий проект Концепції регулювання ринків фінансових послуг в Україні, який повинен стати тією основою, на базі якої можна говорити про створення вітчизняної моделі регулювання фінансового сектора. Як зазначається у введенні проекту Концепції, ефективний нагляд за ринком фінансових послуг є ключовим елементом сильної економічного середовища, в якій фінансова система відіграє основну роль у здійсненні платежів та перерозподілу капіталів.

Метою органів державної влади з нагляду за діяльністю на фінансовому ринку має стати впевненість в тому, що фінансові установи функціонують ефективно і безпечно, що вони мають достатній капітал і резерви для недопущення ризиків, що виникають в їх бізнесі. Ефективний нагляд за діяльністю на фінансовому ринку є важливим інструментом, який разом з ефективною макроекономічною політикою є основою фінансової стабільності в країні. Ефективне регулювання ринку має забезпечити реалізацію цілей державної політики щодо розвитку фінансового сектора економіки. Він повинен стати, перш за все, каталізатором економічного зростання, одним з факторів забезпечення реалізації національних інтересів. Державне регулювання та нагляд за фінансовими ринками повинні сприяти перетворенню фінансового сектора в потужного фінансового посередника.

Регулювання і нагляд за фінансовим сектором в Україну повинні грунтуватися на міжнародних фінансових стандартах принципового значення. Серед них: Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету з банківського регулювання (BIS) Цілі і принципи регулювання ринку цінних паперів (Звіт Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) Ключові принципи страхової діяльності (IAIS).

Трьома основними цілями з регулювання ринків фінансових послуг є: захист інвесторів, забезпечення того, щоб ринки були справедливими, ефективними і прозорими, зниження системних ризиків. Ці три мети тісно пов'язані і в деяких відносинах збігаються. Багато з вимог, які допомагають забезпечувати справедливі, ефективні і прозорі ринки також передбачають захист інвестора і допомагають знижувати системний ризик. Подібним чином, багато хто з тих заходів, які знижують системний ризик, передбачають захист інвестора.

Основні риси ефективного регулювання фінансових ринків сприяють стабільному економічному зростанню, такі. По-перше, не повинно бути ніяких перешкод для входу і виходу з ринків та фінансових систем. По-друге, ринки повинні бути відкритими для широкого кола учасників, які відповідають обговореним критеріям допуску. По-третє, розвиваючи свою політику, регулюючі органи повинні враховувати вплив встановлених вимог. По-четверте, на всіх, хто бере на себе конкретні фінансові зобов'язання, то на них накладатися однаковий регулятивне тягар.

У проекті Концепції знайшли також своє відображення принципи, що стосуються регулятора, принципи саморегулювання, принципи правозастосування регулювання ринків фінансових послуг, принципи співробітництва в регулюванні, принципи для схем, колективного інвестування та принципи для ринкових посередників.

У всьому світі фінансовий і фондовий ринки є найбільш регульованими сегментами економіки. При цьому в Україну фінансовий ринок ще не досконало врегульоване. Основний акцент в цьому процесі повинен робитися на захист прав інвесторів. Зате в ДКЦПФР зараз недостатньо ресурсів, щоб опрацювати питання взаємодії інвесторів і фінансових посередників за межами фондового ринку.

Мета державного регулювання фінансових ринків в Україну конкретизується в ст.19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг».

Склад і розподіл функцій між регулюючими організаціями в рамках національних ринків цінних паперів різних країн значно відрізняються, головним чином з історичних причин і через особливості національних систем права.

Організація органів державного регулювання та нагляду здійснюється на наступних принципах.

1. Обов'язки органів державного регулювання та нагляду повинні бути зрозумілими і об'єктивно визначеними. Ефективна система регулювання та нагляду повинна передбачати чітке визначення відповідальності і цілей кожного органу державного регулювання та нагляду.

2. Органи державного регулювання та нагляду повинні бути незалежними в своїх діях і підзвітними у здійсненні своїх функцій і повноважень. Кожен з таких органів державного регулювання та нагляду повинен мати оперативну незалежність і необхідні ресурси.

3. Органи державного регулювання та нагляду повинні мати достатні повноваження, відповідні ресурси, здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження, зокрема повноважні розглядати питання про відповідність фінансової установи чинному законодавству.

4. Необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснювати фінансовим установам, які одержали ліцензію і стали об'єктом спостереження.

Орган ліцензування повинен мати право встановлювати необхідні критерії і відхиляти заяви на отримання ліцензій від фінансових установ, які не відповідають встановленим нормам. Процес ліцензування повинен, як мінімум, передбачати оцінку структури володіння фінансовою установою, рівень її керівництва, механізм внутрішнього контролю, її фінансового стану, включаючи базу її капіталу; в тих випадках, коли власником або пов'язаною особою фінансової установи є іноземна фінансова організація, потрібна попередня згода наглядового органу країни його походження.

Орган державного регулювання та нагляду повинен мати право:

• розглядати і відхиляти будь-яку пропозицію про передачу іншим особам значної частки власності або контролюючих інтересів діючих фінансових установ;

• встановлювати критерії щодо регулювання великих придбань або інвестицій фінансової установи;

• встановлювати критерії, спрямовані на недопущення створення філії або відокремленого підрозділу фінансової установи невиправданого ризику в діяльності всієї фінансової організації або перешкод здійснення ефективного нагляду за діяльністю фінансової установи;

• встановлювати відповідні мінімальні вимоги достатності власного капіталу фінансових установ для зменшення ризиків, на які йдуть фінансові установи, а також визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність фінансових установ покривати збитки.

Орган державного регулювання та нагляду повинен мати в своєму розпорядженні ресурси для:

• збору, оцінки та аналізу пруденційних звітів і статистичної інформації, що надходить від фінансових установ;

• незалежного оцінювання спостережної інформації, отриманої за допомогою зовнішніх аудиторів.

Важливим елементом регулювання та нагляду є здатність органу державного регулювання та нагляду здійснювати свої повноваження щодо групи фінансових установ на консолідованій основі.

Органи державного регулювання та нагляду повинні застосовувати чіткі і послідовні процеси регулювання і нагляду. Необхідні прийнятні правові рамки для здійснення регулювання та нагляду, включаючи ліцензійні умови та процедуру видачі ліцензій на право здійснення діяльності фінансовими установами. Здійснення повноважень з регулювання і нагляду має грунтуватися на оцінці політики, практики і процедур діяльності фінансових установ з надання кредитів і розміщенню інвестицій, повсякденного управління кредитними та інвестиційними портфелями.

Органи державного регулювання та нагляду повинні переконатися в тому, що фінансові установи мають і застосовують на практиці:

• політику, механізми та процедури оцінки якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат і збитків

• управлінські системи інформації, що дозволяють посадовим особам фінансової установи ідентифікувати концентрації ризиків в рамках кредитного та інвестиційного портфелів

• необхідні механізми та процедури, що дозволяють ідентифікувати, відстежувати і контролювати в ході здійснення міжнародних кредитних та інвестиційних операцій ризик неплатоспроможності та трансферний ризик, а також передбачають необхідні резерви на покриття наступних ризиків:

• механізми та процедури, за допомогою яких можна оцінювати, відстежувати і ефективно контролювати ринкові ризики;

• механізм управління ризиком (включаючи відповідний нагляд з боку власників і керівництва фінансової установи), що дозволяє ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі інші види матеріальних ризиків і, у разі необхідності, мати в своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків;

• систему внутрішнього контролю, що відповідає характеру і масштабам їх діяльності і повинна передбачати чітку процедуру делегування повноважень, відповідальності та розподілу функцій щодо прийняття зобов'язань від імені фінансової установи, виплату її фондів та подання звітності по її активів і зобов'язань;

• гарантію збереження його активів і зобов'язань;

• відповідний внутрішній або зовнішній аудит і правила, що забезпечують перевірку на відповідність таким видам контролю;

• адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила «знай свого клієнта», які забезпечують дотримання високих етичних та професійних стандартів, що перешкоджають умисна або необережна використанню фінансової установи в злочинних цілях;

• необхідні фінансовий облік і звітність, що дозволяє органу державного регулювання та нагляду отримати достовірне уявлення про фінансовий стан фінансової установи, про прибутковість її операцій і контролювати публікації на регулярній основі фінансової звітності, правдиво відображає її фінансовий стан.

Органи державного регулювання та нагляду повинні:

• мати повноваження встановлювати, при необхідності конкретні вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику;

• встановлювати потенційні межі, що обмежують ризик потенційних збитків і втрат;

• мати засоби ефективного моніторингу за наданням кредитів або інвестицій пов'язаним або афілійованим особам і відповідні заходи - контролю за ризиками або зниження загрози їх виникнення;

• підтримувати регулярні контакти з керівництвом фінансової установи і добре розбиратися в операціях фінансової установи;

• розробити конкретні форми і методи нагляду, зокрема спостереження «на місці» і заочного нагляду.

 

  •  

 

Українська