Порівняльний аналіз міжнародного та українського законодавства з питань боротьби з відмиванням грошей

На сучасному етапі в фінансовій системі всіх країн боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, — справа виняткового значення. З цією метою розробляють і приймають відповідні закони та нормативні акти на національному та міжнародному рівні. Провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін.

Oдин із базових документів для країн та фінансових установ у цій сфері — рекомендації FATF. Зокрема, основні положення рекомендацій передбачають:

• необхідність визначення країнами переліку та ознак операцій, пов'язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів, з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

  • основні правила ідентифікації клієнтів та моніторингу інформації;
  • необхідність створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією «брудних» коштів;
  • необхідність тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

З огляду на ці положення, держави розробляють та реалізують власну систему та заходи боротьби з легалізацією брудних грошей. У Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укладення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитування під заставу; але не потребують ідентифікації страхові операції на незначні суми і терміни та пов'язані з пенсійним страхуванням. Ірландією прийнято Кримінальний юридичний акт (1994 р.), що зобов'язує фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвердження походження грошей. В Італії, згідно з законодавством банки та інші посередницькі структури зобов'язані вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, щоб виключити можливі спроби відмивання коштів.

На Кіпрі, який є офшорною зоною, основний принцип стратегії банків — «Знай свого клієнта» — спрямований на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно до стратегії банкіри мають знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Рекомендаціями Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати усі доступні факти за угодами на суми від 10 тис. доларів США, особливо щодо трансакцій і банківських стосунків, коли відсутня точна ідентифікація клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. Найбільші банки США підвищують витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти для виявлення підозрілої діяльності.

Крім того, іноземні банки мають забезпечувати зберігання інформації за результатами ідентифікації клієнтів на строк не менше як 5 років.

Законодавство багатьох країн, зважаючи на обов'язковість ідентифікації клієнтів, забороняє відкривати анонімні рахунки або рахунки на пред'явника. Австрія — єдина держава в Європейському Союзі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки, під тиском FATF була змушена розробити програму їх поетапного скасування. Ще в 1991 р. Федеральна банківська комісія Швейцарії заборонила відкривати анонімні рахунки (за винятком надзвичайних випадків) та позбавила розпорядників майна права приховувати при відкритті рахунків справжні імена своїх клієнтів.

Ці самі тенденції діють і в офшорних країнах. Асоціація банків Ліхтенштейну зобов'язала банки припинити практику ведення анонімних банківських рахунків і вимагати від агентств з довірчого управління коштами та адвокатів, які відкривають такі рахунки і управляють ними, оприлюднення інформації про осіб, від імені яких вони діють.

Європейським Союзом 19 червня 1991 р. прийнято Директиву, якою визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюються на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену законодавством певної країни межу. В міжнародній практиці обмеження встановлюється в середньому від суми 10 тис. доларів США. У Бельгії фінансові органи перевіряють усі угоди щодо переміщення грошей на суму понад 10 тис. євро. У Латвії діє Закон «Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом», прийнятий у грудні 1997 р., в якому встановлено ознаки коштів, одержаних злочинним шляхом, перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також мінімальну суму, починаючи з якої необхідна обов'язкова ідентифікація клієнта — 10 тис. латів (17,7 тис. доларів США). Відповідно до Закону Литви «Про запобігання відмиванню грошей» (січень 1998 р.), банки та інші кредитні установи, страхові компанії, митниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спецслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відмиванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тис. літів (16,9 тис. доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тис. літів (3,4 тис. доларів США).

Згідно з Федеральним законом Російської Федерації від 7 серпня 2001 р. № 115-ФЗ «О противодействии легализации (отмьіванию) доходов, полученньїх преступньїм путем» операції, сума яких дорівнює або перевищує 600 тис. російських рублів (19,5 тис. доларів США) та мають визначені цим законом ознаки сумнівності, підлягають обов'язковому контролю з метою протидії легалізації отриманих злочинним шляхом коштів.

В Україні існує процедура обов'язкового фінансового моніторингу, якому підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 80 тис. гривень, та мають одну або більше ознак, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом». Крім того, згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» українські банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 тис. гривень.

У Польщі обов'язково контролюють операції з великими сумами готівки, особливо якщо раніше подібні суми за рахунком не проходили. Перевіряють також надходження значних переказів із країн, відомих як виробники наркотиків або підозрюються у причетності до тероризму тощо. Підвищену увагу приділяють клієнтам, що мають значні суми на рахунках у кількох банках і переказують їх у треті країни.

Законодавством Франції відмивання коштів трактується ще ширше. Згідно із законом, прийнятим у Франції у 1996 р., кошти, отримані в результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними — відмиванням «брудних» грошей, що є кримінальним злочином. Так уряд країни підтвердив бажання сприяти на фінансовому рівні боротьбі з тероризмом, наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайством із податками, порушеннями митних правил. Крім того, Франція також розглядає питання поширення поняття «брудних» грошей на кошти від діяльності міжнародних злочинних організацій.

Майже в усіх країнах створено спеціальні організації, що займаються питаннями боротьби з відмиванням грошей. У США — це Департамент з посилення боротьби з фінансовими злочинами, створений при Міністерстві фінансів США; у Канаді — Центр аналізу фінансових операцій; у Японії — Японський офіс фінансової розвідки; в Бельгії — створений при Міністерстві фінансів і юстиції Сектор обробки фінансової інформації; у Греції — Спеціальний комітет з боротьби з відмиванням грошей; в Аргентині — Комітет з фінансової інформації; у Бразилії — Рада з контролю за фінансовою діяльністю. У Мексиці існують навіть дві спеціальні організації — Генеральний директорат для розслідування трансакцій та Агентство з боротьби з відмиванням грошей.

11 листопада 2002 р. Росію було виключено з «чорного списку» FATF, зважаючи на численність у Росії державних осіб різних рівнів, які мають боротися з легалізацією коштів, та майже відсутність банківської таємниці. Зараз Росія є країною — «спостерігачем» при FATF (аналогічно Південно-Африканській Республіці). До системи відповідних органів та організацій Російської Федерації входять: Комітет Російської Федерації з фінансового моніторингу, Генеральна прокуратура Росії, Міністерство юстиції Росії, Федеральна прикордонна служба, Федеральна служба безпеки, Федеральна служба зовнішньої розвідки, Міжвідомчий центр при Міністерстві внутрішніх справ Росії з протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, кредитні організації, Банк Росії тощо.

В Україні суб'єктами державного моніторингу виступають Департамент фінансового моніторингу — спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — урядовий орган державного управління в складі Міністерства фінансів України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Спеціально створені організації, уповноважені займатися питаннями боротьби з відмиванням грошей, часто називають «фінансовими розвідками» і їм належить дуже важлива роль у боротьбі з відмиванням грошей. До завдань таких організацій входять збір та аналіз інформації, що надходить від фінансових органів, її розслідування, передача справ правоохоронним органам про угоди, що можуть бути пов'язані з відмиванням грошей. Міжнародне співробітництво національних органів по боротьбі з відмиванням грошей здійснюється шляхом участі у Егмонтській групі, що була створена у 1995 р., до складу якої входять фінансові розвідки понад 60 країн світу. Завданням Групи є організація співпраці між фінансовими розвідками країн-членів з метою вдосконалення їх національних програм щодо боротьби з відмиванням коштів, яка, зокрема, передбачає:

  • розширення та систематизацію інформації, якою обмінюються фінансові розвідки;
  • вдосконалення процесів розслідування;
  • підвищення кваліфікації співробітників та обмін досвідом;
  • розвиток каналів зв'язку фінансових розвідок шляхом впровадження нових технологій тощо.

Міжнародне співробітництво України з іншими країнами світу з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму здійснюється відповідно до Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.), міжнародних договорів України, Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» тощо.

Чинним законодавством країн передбачається відповідальність за належне інформування установами, що здійснюють ідентифікацію клієнтів, уповноважених органів. Установи, надаючи органам інформацію (навіть якщо підозри не підтвердилися), мають право не дотримуватися банківської таємниці, але нестимуть відповідальність за розголошення фактів повідомлення третім особам. В Італії особам, які відмовилися повідомити про операції з відмивання «брудних» грошей або надали недостовірну інформацію, загрожує позбавлення волі строком від 6 місяців і штраф.

У Великої Британії особам, які знали про зазначені операції, але не повідомили про них відповідні органи, загрожує ув'язнення до 5 років, а за розголошення інформації злочинцю або третій особі — до 5 років. Одночасно бездіяльність фінансових установ, що не перешкодили легалізації незаконно отриманих коштів, вважається кримінальним злочином.

В Україні відповідальність суб'єктів первинного фінансового моніторингу за неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу про операції, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України у вигляді накладення штрафу від 50 до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) або обмеження волі на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Розголошення інформації, що надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України, карається накладенням штрафу від 100 до 3 тис. НМДГ або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований в американських законах і законах багатьох інших країн, а у законах ряду країн прямо вказується, що розгляду такого роду справ повинний віддаватися пріоритет порівняно з іншими питаннями.

В Україні відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачена Кримінальним Кодексом України та карається позбавленням волі на строк від З до 15 років з конфіскацією майна, застосуванням додаткових санкцій тощо. Це свідчить, що Україна є однією з країн із найжорстокішою відповідальністю за легалізацію злочинних коштів та неповідомлення або незаконне розголошення інформації про осіб, які здійснюють сумнівні фінансові операції.

Майже всі країни світу мають закони з питань протидії легалізації коштів та спеціальні уповноважені органи контролю за такими операціями, впроваджено систему моніторингу та інформування цих органів про суб'єктів, що здійснюють сумнівні фінансові операції та встановлено відповідальність за легалізацію коштів та неінформування про зазначені операції.

Про серйозність намірів України у боротьбі з «відмиванням» грошей, одержаних злочинним шляхом, свідчить процес адаптації національного законодавства у цій сфері до міжнародних стандартів. Підписано та ратифіковано Конвенцію ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. (Віденська конвенція), яка набула чинності 27 листопада 1991 р., та Конвенцію про «відмивання», пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р., Страсбурзька конвенція), яка набула чинності 1 травня 1998 р. Це дало змогу поглибити міжнародну співпрацю з цих питань. Ратифікувавши Віденську конвенцію, Україна прийняла Закон «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».

Україна прагне створити відкриту та прозору економіку, для чого використовуючи міжнародний досвід, запроваджує механізми, які унеможливлюють використання банківської системи для «відмивання» коштів, одержаних злочинним шляхом. Так, до прийняття Верховною Радою України Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», питання щодо запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, регулювалися положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Ці закони встановлювали загальний обов'язок банків щодо запобігання використанню банківської системи з метою легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, передбачали зобов'язання банків щодо ідентифікації клієнтів і повідомлення відповідних уповноважених державних органів про сумнівні, незвичні та значні операції, але при цьому не визначали порядок повідомлення банками відповідних органів про такі операції.

Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про Сорок рекомендацій групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)» від 28 серпня 2001 р. № 1124 були закріплені базові принципи щодо ідентифікації банківськими та небанківськими установами своїх клієнтів та заходи по боротьбі з відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом. До того ж Указом Президента від 10 грудня 2001 р. «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» до прийняття відповідного законодавчого акту, був встановлений обов'язковий фінансовий контроль за всіма фінансовими операціями, що визначені законом як значні або сумнівні та здійснювалися на території України фізичними і юридичними особами. Цей Указ також встановлював, що обов'язковий фінансовий контроль здійснюється банками та іншими фінансовими установами (первинний фінансовий контроль) та державними органами (державний фінансовий контроль).

До названих підзаконних актів слід додати і Постанову Кабінету Міністрів України «Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних» від 29 травня 2002 р. № 700, яка визначала перелік ознак фінансових операцій, які можуть бути віднесені банком до сумнівних і незвичних. Проте, Постанова носила рекомендаційний характер і чітко не окреслювала всі ознаки сумнівності операцій клієнтів.

Отже, законодавство України з цих питань потребувало удосконалення з метою відповідності міжнародним стандартам. На виконання вимог та рекомендацій FATF щодо удосконалення законодавства з питань протидії «відмиванню» брудних грошей 28 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», яким визначено заходи обов'язкового та внутрішнього фінансового моніторингу, систему, завдання, обов'язки та відповідальність суб'єктів фінансового моніторингу, критерії визначення операцій, що підлягають обов'язковому контролю та повідомленню спеціально уповноваженому органу виконавчої влади тощо.

Даним Законом визначено поняття легалізації (відмивання) доходів, як вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів. Закон передбачив створення Департаменту фінансового моніторингу — спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, який діє у складі Міністерства фінансів України (далі — Уповноважений орган), окреслив його завдання, функції та права. Закон визначив суб'єктів державного та первинного фінансового моніторингу, їх права та обов'язки з питань фінансового моніторингу та надання інформації Уповноваженому органу. При цьому надання інформації суб'єктами первинного фінансового моніторингу Уповноваженому органу в установленому порядку не є порушенням банківської або комерційної таємниці.

У Законі у Розділі III визначено ознаки та критерії фінансових операцій, що підлягають обов'язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу, та передбачено, що особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законодавством. У разі невиконання або неналежного виконання суб'єктом первинного фінансового моніторингу вимог цього Закону до нього може застосовуватися в порядку, встановленому законодавством, штраф у розмірі до 1000 НМДГ.

Неодноразове порушення суб'єктами первинного фінансового моніторингу вимог Закону тягне за собою за рішенням суду обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Закон доповнив Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, що передбачає накладення адміністративних штрафів на посадових осіб — суб'єктів первинного фінансового моніторингу за порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу тощо (ст. 166-9 «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»). Порушення вимог щодо ідентифікації осіб, порядку реєстрації фінансових операцій, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації Уповноваженому органу, невиконання вимог щодо зберігання відповідної документації тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб — суб'єктів первинного фінансового моніторингу від 50 до 100 НМДГ.

6 лютого 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом». Зазначений Закон узгоджує між собою та приводить у відповідність до рекомендацій FATF положення деяких законів України з питань легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Зазначеним Законом внесено змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Нова редакція зазначеного Закону передбачає, що фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Фінансовим установам забороняється також вступати в договірні відносини з клієнтами — юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів чи від власного імені діє особа. Визначено, яку саме інформацію має отримати від клієнта фінансова установа з метою ідентифікації ії відповідно до умов чинного законодавства.

Законом від 6 лютого 2003 р. також внесено зміни до Кримінального кодексу України. Передбачено, що розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах або використання таких коштів для придбання об'єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих чи інших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів караються позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна. Ці самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах, караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна (стаття 306).

Таким чином, законодавчими актами України з питань запобігання легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, встановлено жорстку кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність як до суб'єктів, що здійснюють легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, через банківську систему України, так і для суб'єктів фінансового контролю та моніторингу таких операцій у вигляді накладення штрафів або позбавлення волі.

14 травня 2003 р. Національний банк України прийняв постанову № 189 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу». Вказане Положення встановлює загальні вимоги Національного банку України щодо виявлення та реєстрації банками операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, ідентифікації клієнтів, надання банками Уповноваженому органу інформації з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Положення визначає вимоги до програм навчання та підвищення кваліфікації працівників банку з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Згідно з цим Положенням, відповідальним за організацію виконання вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (підмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та організацію внутрішньобанківської системи запобігання легалізації (відмиканню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є керівник виконавчого органу банку (керівник банку). Внутрішньобанківську систему запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, очолює відповідальний працівник банку, незалежний у своїй діяльності й підзвітний лише керівнику банку.

Отже, законодавство України на сучасному етапі здебільшого відповідає основним вимогам міжнародного законодавства, але потребує регулярного перегляду з метою удосконалення та відповідності мінливим умовам здійснення фінансових операцій.

 

Українська