Світова практика запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

Однією із сучасних світових фінансових проблем є залучення банків до легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, що завдає відчутних збитків кредитним установам, підриває довіру вкладників, та шкодить економіці держави. В світі ще із середини 1980 р. ведеться активна боротьба з відмиванням «брудних грошей». До цього спонукало зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків і торгівлею зброєю, збільшення кількості терористичних випадків, активне інвестування капіталів сумнівного походження в економіку деяких держав, у тому числі розвинутих. Новим поштовхом до активізації діяльності з протидії легалізації кримінальних доходів стали події 11 вересня 2001 р. в США і, як наслідок, мотивоване ними посилення світової боротьбі з тероризмом.

Термін «відмивання брудних грошей» вперше використано в 80-х роках XX ст. у США стосовно доходів від наркобізнесу. Він означає процес перетворення нелегально отриманих коштів на легальні гроші. У міжнародному праві визначення легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності дано у Віденській конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 19 грудня 1988 р.

Згідно зі ст. 3 цієї конвенції, під легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності розуміють:

  • «конверсію», або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушення, пов'язаного з обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховування або утаювання незаконного джерела власності, або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у скоєнні такого правопорушення чи правопорушень, із тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії;
  • приховування або утаювання справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях;
  • придбання, володіння або використання майна, якщо в період його отримання було відомо, що таке майно отримано в результаті правопорушення або в результаті участі в такому правопорушенні або в правопорушеннях;
  • участь, співучасть або вступ у злочинну змову з метою вчинення будь-якого правопорушення або правопорушень, наведених вище, замах на здійснення такого правопорушення або правопорушень, а також пособництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх скоєнні.

Сприятливі умови , для відмивання грошей виникають на нових фінансових ринках в країнах із перехідною економікою. За експертними оцінками, щорічно в світі в законний фінансовий обіг вливається 150—500 млрд. доларів США, набутих злочинно.

З метою боротьби із відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом, на зустрічі керівників країн Великої сімки у Парижі в 1989 р. було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (далі—FATF).

FATF — міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівнях. До FATF увійшли 31 країна-учасниця — Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Російська Федерація, Сингапур, Південна Африка, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія — та дві регіональні організації — Європейська комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки.

FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які діють у цій сфері:

  • Відділом ООН із контролю за наркотиками і запобігання злочинності, Радою Європи,
  • Азіатсько-тихоокеанською групою боротьби з відмиванням коштів;
  • Цільовою групою фінансових дій країн Карибського басейну.

Секретаріат FATF міститься в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Основне завдання FATF — забезпечити прийняття всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. Для виконання цього завдання РАТР було розроблено Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів заходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Ці рекомендації визначають загальні принципи дій, які мають знайти своє відображення в національних законодавствах країн з питань кримінальної відповідальності, здійснення правосуддя, застосування заходів адміністративного та цивільного примушення, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо.

Виконанню основного завдання FATF мають сприяти такі напрями її діяльності:

  • поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу;
  • моніторинг реалізації Сорока рекомендацій у країнах — членах FATF;
  • аналіз тенденцій у сфері відмивання грошей та розробка відповідних контрзаходів (проведення «типологічних досліджень» з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Рекомендації формально не є обов'язковою до виконання міжнародною конвенцією, проте багато країн світу взяли зобов'язання боротися з відмиванням грошей реалізуючи Сорок рекомендацій.

FATF здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приведення у відповідність до рекомендацій FATF законодавств певних країн, що приєдналися до загальносвітової боротьби з відмиванням «брудних» коштів. У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право вжити такі заходи впливу:

  • попередження окремій країні;
  • внесення країни до «чорного списку» (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів);
  • застосування рекомендацій щодо обмеження співробітництва з країнами-порушниками.

Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмеження та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспондентських рахунках банків у рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо. «Чорний список» започатковано в червні 2000 р. До нього було внесено 15 країн, серед яких Ізраїль, Ліхтенштейн, Росія. У вересні 2001 р. Україну також внесено до «чорного списку» через невідповідність законодавства щодо боротьби з відмиванням коштів вимогам FATF. Згодом до списку було включено ще 8 країн: Гватемалу, Єгипет, Індонезію, острови Кука, М'янму (колишню Бірму), Науру, Нігерію, Філіппіни.

 

Українська